Птахи Європи

Баклан Великий

Опис

Завдовжки до 90 см, довжина крила 34–37 см. Вони важать від 2.6 до 3.7 кг. Самці й самиці зовні схожі, але самці на 5–10% довше, і до 20% важчі. Птах зі струнким тулубом, витягнутою шиєю перетинчастими лапами та витягнутим дзьобом (6.2–8.2 см). Хвіст має 14 стернових пер. Чорний з зеленуватим блиском, горло і щоки білі, гола пляма з боків дзьоба жовта і заходить за кут рота. Очі зеленуваті. У деяких особин на стегні влітку біла пляма. У дорослих голова і шия іноді сиві. Молоді птахи сіро-бурі зі світлим черевом. У польоті виглядає наче чорний хрест.

Розповсюдження

Зустрічається у Північній Америці, Гренландії, Європі (переважно Центральній та на Балканах, Лапландії), Північній Африці, Південній Азії (насамперед у Казахстані) і навіть в Австралії та Новій Зеландії. Гніздиться у Середній Азії та країн Середземномор'я.

В Україні гніздиться на Дунаї, Дніпрі, Дністрі, на морському узбережжі, а також у окремих районах заходу країни; під час міграцій трапляється на більшій частині суходолу; зимує біля морського узбережжя, в пониззях Дніпра, Дунаю та Дністра.

Чисельність

Чисельність в Європі станом на 2000 р. було оцінено в 310—370 тис. пар, в Україні — 65—75 тис. пар. Розмір популяції швидко збільшується

В'юрок

Зовнішній вигляд та визначення в природі

Самець і самка

Невеликий птах, розміром приблизно з горобця. Маса тіла 23—29 г, довжина тіла близько 15 см. У дорослого самця в шлюбному вбранні голова, задня частина шиї і спина чорні; поперек і надхвістя білі; горло, воло і частина верхніх покривних пер крил руді; боки тулуба рудуваті, з чорними плямами; груди і черево білі; на покривних перах крила біла пляма, вздовж основи чорних махових пер проходить біла смуга; стернові пера чорні; дзьоб чорний, ноги темно-бурі. У дорослого самця у позашлюбному вбранні голова і спина бурі, з темною строкатістю; білі плями і смуги на крилах з рудим відтінком; дзьоб жовтий, на кінці бурий; ноги світло-бурі. Доросла самка схожа на самця у позашлюбному вбранні. Але світліша, з сіруватими смугами на боках шиї. Молодий птах подібний до дорослої самки.

Пісня подібна до пісні зеленяка, але хрипкіша; поклик — різке «вжя… вжя…».

Поширення

Північна Євразія від Скандинавії на схід до Корякського хребта і Камчатки. На північ до Скандинавії до 70-ї паралелі, до північної частини Кольського півострова, пониззя Печори, на Ямалі і в долині Таза до 67-ї паралелі, до дельти Єнісею, між Єнісеєм та Леною до 71-ї паралелі, між Леною та Індигіркою до 70-ї паралелі. Від долини Індигірки північна межа ареалу простягається до верхів'я Анадира. На південь до південної Норвегії, центральної Швеції, Литви, Московської і південної частини Нижньогородської областей Росії, в області Уральського хребта до 54-ї паралелі, в Західному Сибіру до 55-ї паралелі, до Маркаколя, центрального і південно-східного Алтаю, Східних Саян, хребтів Хамар-Дабана, Байкальського, Баргузинського, Південно-Муйського, Станового, Джагди, далі на схід південна межа до 52-ї паралелі. Острови: Сахалін та Курильські.

Перелітний птах. Зимує в районах з малосніжними і безсніжними зимами, головним чином в Європі, на Близькому Сході і на сході Азії, іноді в степовій зоні.

Чисельність

В Європі гніздову популяцію оцінюють в 13—22 млн пар та 39—66 млн особин. Враховуючи, що в Європі розташовано 25—49% площі гніздового ареалу, попередня оцінка загальної чисельності виду становить 79—264 млн особин.

Гага Звичайна

Опис

Зовнішній вигляд

Самець

Звичайна гага — дуже крупна, коренаста качка з короткою шиєю, великою головою і дзьобомклиноподібної форми, що нагадує дзьоб гусака. Розміром птах з невеликого гусака: довжина тіла 50—71 см, розмах крил 80—108 см, маса 1,8—2,9 кг.

У забарвленні яскраво виражений статевий диморфізм. Самець зверху переважно білий, за винятком чорної бархатистої шапочки на голові, зеленуватої потилиці і чорного надхвістя. На грудях помітний ніжний рожево-кремовий наліт. Низ і боки чорні, з великими білими плямами з боків підхвістя. Колір дзьоба відрізняється у окремих підвидів — він може бути жовто-оранжевим або сірувато-зеленим, також розрізняється форма малюнка на дзьобі (див. розділ «Класифікація»). У тихоокеанського підвиду S. m. v-nigra на підборідді є чорний V-подібний малюнок.

В оперенні самки поєднуються буро-коричневий фон і численні чорні плями на верхній частині тіла, особливо великі на спині. Дзьоб зеленувато-оливковий або оливково-бурий, темніший ніж у самця. Якщо самець легко розпізнається в порівнянні з рештою качок, то самку іноді можна сплутати з самкою спорідненої королівської гаги (S. spectabilis). Від останньої її можна відрізнити по масивнішій голові і задньою формою дзьоба: у королівської гаги вирізи оперення з боку щік і з боку лоба мають приблизно рівну довжину, тоді як у звичайної виріз з боку щоки помітно довший і майже досягає ніздрів.

Молоді птахи в цілому схожі на самку, але мають темніше, монотонніше оперення з вузькими плямами. Черевна сторона сіра.

Локомоція

Дві самки в польоті

Звичайна гага — типово морський вид, на берег вона виходить тільки для розмноження — з цієї причини пересувається на суші дуже незграбно, перевалюючись. В польоті виглядає дуже огрядним, важким птахом, летить із швидкістю 55—65 км/год^[3]. Над водою тримається дуже низько, над самими гребенями хвиль, роблячи глибокі рівномірні помахи крилами. Добре плаває навіть при сильному хвилюванні і чудово упірнає на глибину від 3 до 20 метров^[4][5], а в окремих випадках і до 50 м^[6], використовуючи для пересування під водою крила.

Вокалізація

Гаги вокалізують тільки в сезон розмноження, в решту часу, як правило, мовчазні. Типовий заклик самця — глухе воркуюче «агууу-агууу», яке він видає під час сумісного залицяння — цей звук віддалено нагадує крик пугача. Типовий заклик самки — низьке крякання «корр-крр-крр», трохи схоже на стукіт човнового мотора.

Розповсюдження

Ареал гніздування

Гага віддає перевагу невеликим кам'янистим островам, де немає наземних хижаків

Основні райони проживання — арктичне, субарктичне і північне помірне узбережжя Канади, Європи і Східного Сибіру. На сході Північної Америки гніздиться на південь до Нової Шотландії і штату Мен, включаючи Гудзонову затоку, затоку Джеймс, острови Лабрадор, Ньюфаундленд, Саутгемптон, Корнуолліс і Сомерсет. На заході континенту область гніздування обмежена Аляскоюна південь до затоки Кука і острова Кадьяк, і північним арктичним узбережжям на схід до протоки Діз і півострову Мелвілл, включаючи острови Банкс і Вікторія. На захід від Аляски населяє Алеутські острови і острови Святого Лаврентія і Святого Матвія^[8].

Підвид borealis мешкає на островах північної Атлантики і Північного Льодовитого океану від Баффинової Землі на схід до Землі Франца-Йосипа, зокрема в Гренландії, Ісландії, на островах Елсмір, Ян-Маєн, Ведмежий, Оркнейських, Шетландських і Гебридських островах, архіпелазі Шпіцберген. Фарерські острови — область розповсюдження підвиду faeroeensis^[8][9].

У Європі поширений номінативний підвид mollissima — район проживання охоплює Британські острови, прибережні води Північного і Балтійського морів, узбережжя Скандинавії, Кольського півострова і Білого моря на південь до Кандалакші, східніше до Нової Землі і острова Врангеля. Можливо, гніздиться на узбережжі півострова Канін. Починаючи з другої половини 20 століття, осілі зграйки гаг були виявлені значно південніше — на Чорному морі в районі Чорноморського заповідника. Нарешті, на північному сході Євразії район проживання охоплює узбережжя від Чаунської губи на схід до Берингової протоки і далі на південь до північно-східних берегів Камчатки, а також північно-східне узбережжя Охотського моря від Тауйської губи на схід до Пенжинської губи. Включає острови Новосибірські, Вайгач, Врангеля, Карагінський, Мідний, Беринга, Діоміда.

В Україні гніздиться на о-вах Ягорлицької, Тендрівської та Джарилгацької заток, на Кінбурнській косі та о. Березані. В означених районах, а також у прибережній зоні Одеської області та дуже рідко в українській частині дельти р. Дунаю зимує частина популяції.

Міграційна поведінка

Гаги звичайні на Фарерських островах

Не зважаючи на суворий північний клімат, гага насилу покидає райони гніздування, поки море не покрите шаром льоду і птах здатний добути собі прожиток. При цьому місця зимування не обов'язково знаходяться в південніших широтах, а іноді і значно північніше.

У Європі багато популяцій ведуть осілий спосіб життя, інші частково мігрують. Багато птахів з північних регіонів Росії, Фінляндії, Швеції і Норвегії разом з місцевими популяціями зимують на західному узбережжі Мурманської області, де Гольфстрім не дозволяє воді замерзнути. Інші переміщаються на захід і північ Норвегії, а також убік Балтійського і Ваденського морів. Популяції Білого моря — Онезькой губи, Кандалакшскьої затоки і Соловецьких островів — в холодну пору року концентруються в Онежській губі. У Нідерландах велика частина птахів залишається на місцях, інші переміщаються до південних і східних берегів Великої Британії, в Нормандію і у малій кількості у води Біскайської затоки. На Землі Франца-Йосипа всі гаги мігрують, проте місця їх зимування залишаються невиясненими.

З північно-східних регіонів Росії, а також з Аляски і північно-західної Канади гаги переміщаються убік Берингова моря, де величезні зграї збираються в серединній частині акваторії біля кордону крижаного покриву, у островів Діоміда, Командорських і Алеутських островів. Інший пункт призначення американських гаг — західне узбережжя континенту на південь до Ванкувера. Популяції східних популярних регіонів Канади зимують від Лабрадору на південь до Нової Шотландії, зрідка досягаючи берегів Нової Англії. Із західного узбережжя Гренландії більшість птахів переміщаються на південний захід острови, зі східного можливо до Ісландії, де зимують спільно з місцевими осілими гагами.

Місця мешкання

Кормовим біотопом птаха є літоральні ділянки моря з великих числом молюсків та інших донних мешканців, де глибина не перевищує кількох метрів. Гніздиться на кам'янистих берегах, часто на невеликих скелястих островах, недоступних для песців та інших наземних хижаків. Углиб материка або острова не залітає, гнізда влаштовує на відстані не більше 0,5 км від води. Біля пологих піщаних пляжів не зустрічається.

Чисельність і причини її зміни

Гніздову популяцію у Європі оцінено в межах 840 тис. — 1 млн. 200 тис. пар, зимівельну — 1 млн. 700 тис. ос. На о-вах Ягорлицької і Тендрівської заток Чорноморського біосферного заповідника гніздиться 1,2—2 тис. пар, в РЛП «Кінбурнська коса» — близко 100 пар, у інших місцях́ — поодинокі пари. В останні роки чисельність зменшується. У р-ні Чорноморського біосферного азповідника кількість гніздових пар знизилась до 670–700. На зимівлю залишається від 500 до 2 тис. ос., раніше реєстрували до 8 тис. ос. Причини зміни чисельності — погіршення екологічного стану Чорного моря, епізоотії у гніздових поселеннях, знищення кладок мартином жовтоногим.